ТЕМА: 12.08.2015 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. ПАТ КБ «ПриватБанк»

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 рокуМ. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Дербенцевої Т.П., Касьяна О.П.,Карпенко С.О., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 квітня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 у м. Кривий Ріг, а тому позивач просив виселити відповідачів з указаної квартири.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 і ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6, звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1.

На час розгляду справи у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та дійшов висновку, що позивачем не надано доказів вручення відповідачам письмової вимоги про виселення, крім того, спірне майно є єдиним житлом для відповідачів, а тому під час дії мораторію вимоги про виселення не підлягають задоволено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про виселення відповідачів, оскільки вже було ухвалено судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та позивачем були дотримані вимоги статей 35, 40 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення відповідачам вимог про добровільне виселення, яке було отримане ними 03 травня 2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Судами встановлено, що 30 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки для забезпечення своєчасного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором від 30 квітня 2008 року, згідно з яким в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності від 03 березня 2008 року НОМЕР_1 виданого органом приватизації управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6, звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили 03 січня 2013 року.

За змістом ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У квітні 2013 року позивачем на адресу відповідачів була направлена письмова вимога про добровільне звільнення житлового приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. У встановлений строк відповідачі житлове приміщення не звільнили.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР.

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15), яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

Задовольняючи позов, апеляційний суд норми ст. 109 ЖК Української РСР до спірних правовідносин не застосував та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позову банку про виселення, а тому оскаржуване рішення апеляційного суду на підставі ст. 338 ЦПК України необхідно скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336 , 338, 345 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. ЧервинськаСудді: Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко О.П. Касьян Т.О. Писана