ТЕМА: 08.06.2016 Скасування стягнення на предмет іпотеки. ПАТ «Дельта Банк»

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючогоКолодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_6 – ОСОБА_7, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову ПАТ «Дельта Банк» послалося на те, що 06 серпня 2007 року між публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі – ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 49 тис. доларів США зі сплатою 13,55 % річних на строк до 05 серпня 2017 року.

На забезпечення виконання відповідачем зобов’язань за вказаним кредитним договором, 06 серпня 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі і за вищевказаним кредитним договором. Відповідач ОСОБА_6 умови кредитного договору належним чином не виконувала, станом на 28 липня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 42 184,10 доларів США, що еквівалентно 930 677 грн 34 коп. Посилаючись на ст. ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», позивач просив суд звернути стягнення на вказаний вище предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року, позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06 серпня 2007 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 06 серпня 2007 року в розмірі 42 184,10 доларів США станом на 28 липня 2015 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6 Встановлено ціну предмета іпотеки в розмір 612 513 грн та визнано за ПАТ «Дельта Банк» права власності на нього.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_7 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи у справі судові рішення про задоволення позову шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання за позивачем права власності на нього, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з доведеності та обґрунтованості підстав позову та заявлених позивачем вимог.

Повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та позичальником ОСОБА_6 було укладено кредитний договір (з наступними змінами та додатковими угодами), за умовами якого позичальник отримала в кредит 49 тис. доларів США під 13,55 % річних строком по 05 серпня 2017 року.

Кредитні зобов’язання ОСОБА_6 забезпечено іпотекою у вигляді житлової квартири АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцеві ОСОБА_6 на праві власності. Іпотечний договір (з наступними змінами) укладено 06 серпня 2007 року між іпотекодержателем ВАТ «Кредитпромбанк» та іпотекодавцем ОСОБА_6 Договором передбачено право іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна задовольнити вимоги в повному обсязі за неналежне виконання позичальником кредитних зобов’язань, у тому числі шляхом набуття права власності на іпотечне майно (Розділ 4 договору).

Ухвалою Ленінського райсуду м. Вінниці від 26 квітня 2012 року визнано мирову угоду, укладену між ПАТ «Кредитпробанк» та ОСОБА_6 в порядку виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року, про стягнення з останньої на користь ПАТ «Кредитпробанк» заборгованості за кредитними договорами в розмірі 177 313 грн 30 коп. Зі змісту мирової угоди вбачається, що іпотечні зобов’язання (за вказаним вище іпотечним договором) між сторонами продовжують свою дію до повного виконання боржником умов мирової угоди (а. с. 67, зворот, п. 3 мирової угоди).

26 червня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» за договором купівлі-продажу відступило право вимоги на користь ПАТ «Дельта Банк», в тому числі по договорах кредиту та іпотеки, укладених 06 серпня 2007 року з відповідачем, що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору купівлі-продажу за кредитами (а. с. 82-84, 85).

Відповідач свої зобов’язання не виконувала належним чином, внаслідок чого, станом на 28 липня 2015 року існує непогашена заборгованість в сумі 42 184,1 доларів США, що в еквіваленті становить 930 677 грн 34 коп. (а. с. 29).

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При вирішенні спору поза увагою судів попередніх інстанції залишилися умови іпотечного договору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. Зокрема, п. 4.5 іпотечного договору від 06 серпня 2007 року передбачено, що реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса – в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

В даному випадку іпотекодержатель використав своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, що передбачено умовами іпотечного договору та не заборонено законом, а тому судами при розгляді справи мали бути враховані вимоги позивача про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку» щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, чого зроблено не було.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року, справа № 6- 1851цс15.

Судами попередніх інстанцій не встановлено наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя (п. 4.3 договору). Крім того, судами не досліджено належним чином питання щодо виконання зазначеної вище ухвали суду від 26 квітня 2012 року про визнання мирової угоди (а. с. 62-67), що має значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, оскільки судами не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.М. Колодійчук Судді:В.С. Висоцька Т.Л. Ізмайлова О.В. Кафідова В.О. Кузнєцов

/06/