ТЕМА: 25.03.2015 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Кредитні ініціативи»

Ухвала

іменем україни

25 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 – на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 грудня 2012 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «АКПІБ») було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «АКПІБ» відступило позивачу права вимоги за кредитним договором від 29 листопада 2005 року № 190/7-05, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_3, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 125 тис. грн і зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. На забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов’язань 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 281/12-05. Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, у зв’язку з чим станом на 01 січня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 248 341 грн 99 коп., з яких: 116 674 грн 70 коп. – за кредитом; 86 872 грн 17 коп. – за процентами; 44 795 грн 12 коп. – пеня. На виконання умов договору позичальнику та поручителю були направлені вимоги від 16 січня 2014 року про дострокове повернення кредиту, але така вимога залишена без реагування, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2014 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором скасовано, в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якої діє представник ОСОБА_5, просять скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов’язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Проте рішення судів попередніх інстанцій зазначеним нормам процесуального права не відповідають, як і не відповідають основному принципу здійснення судочинства – справедливості.

Судом встановлено, що 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ «АКПІБ», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 190/7-05, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 125 тис. грн і зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором, зокрема, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним – не пізніше 28 листопада 2025 року.

29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до якого остання як поручитель зобов’язалася відповідати за виконання ОСОБА_3 обов’язків, які виникають на підставі вказаного вище кредитного договору.

17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким до останнього перейшло право вимоги за вищезазначеним кредитним договором, таким чином ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статус нового кредитора за цим договором.

Так, задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з не виконанням позичальником належним чином умов кредитного договору станом на 01 січня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 248 341 грн 99 коп., яку суд стягнув солідарно з боржника та поручителя, виходячи з умов кредитного договору, договору поруки та вимог ст. 554 ЦК України. Обґрунтовуючи розмір кредитної заборгованості, суд виходив з наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Проте з рішенням суду першої інстанції в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя не погодився апеляційний суд, вважаючи, що порука ОСОБА_4 припинилася згідно з вимогами ст. 559 ЦК України.

При цьому апеляційний суд додатково встановив, що рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2007 року задоволено позов Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) та звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 180/23-05, укладеним між банком та ОСОБА_3, яким є житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, шляхом продажу банком предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором у розмірі 218 652 грн 32 коп.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2008 року вищезгадане рішення суду першої інстанції в частині встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки у сумі 145 100 грн скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про встановлення ціни продажу предмета іпотеки – вищевказаного житлового будинку з надвірними спорудами на підставі оцінки майна у сумі 291 177 грн, а в решті рішення суду залишено без змін.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 06 березня 2014 року визнано недійсним іпотечний договір № 180/23-2005 р., укладений 30 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_3, на забезпечення виконання умов кредитного договору від 29 листопада 2005 року № 190/7-05.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що станом на 09 жовтня 2008 року кредитор скористався своїм правом дострокового погашення всієї суми несплаченого кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України поруки припинилася після припинення забезпеченого зобов’язання.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не було виконано, а в подальшому і рішення суду про визнання недійсним іпотечного договору не є перешкодою для нового кредитора реалізувати свої права за кредитним договором в межах строку дії кредитного договору – 28 листопада 2025 року.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 60 ЦПК України установлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із кредитного договору № 190/7-05, укладеного 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ «АКПІБ», та ОСОБА_3, вбачається, що останній отримав кредит у сумі 125 тис. грн зі сплатою 20 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним – не пізніше 28 листопада 2025 року (а. с. 5-7).

Згідно з п. 2.4 цього договору погашення кредиту та процентів за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідно до графіку (додаток № 1), який є невід’ємною частиною цього договору, який міститься на а. с. 8-10.

Таким чином, повернення кредиту відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами.

На обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором у сумі 248 341 грн 99 коп., яка утворилася станом на 01 січня 2014 року, представник позивача надав розрахунок (а. с. 16).

Крім того, на а. с. 82 міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 19 березня 2014 року у сумі 267 190 грн 06 коп.

Проте суди на порушення ст. ст. 212, 213, 214, 303 ЦПК України не надали вказаним розрахункам заборгованості належної оцінки як доказам та не звернули уваги на ту обставину, що ці розрахунки не містять інформації по щомісячним платежам з 29 листопада 2005 року до 17 грудня 2012 року, а в силу вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з матеріалами справи за клопотанням представника відповідача ОСОБА_5 у справі неодноразово відкладалися судові засідання для надання представником позивача деталізованого розрахунку заборгованості за кредитним договором, проте станом на час ухвалення рішення у справі такого до суду подано не було.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які

мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій – скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: В.М. Коротун

І.К. Парінова

О.В. Ступак

С.П. Штелик